20.08.2018

   (Подано зі скороченнями. Повну версію статті читайте у газеті "Недригайлів сьогодні" за цей тиждень")

   Історія Недригайлівського району ще назве своїх «героїв» - і хто хотів одну громаду, і хто мовчав на високій посаді і зарплаті, хоча повинен був говорити, і хто зробив усе, щоби район було розшматовано. Мовчання розумних приводить до влади дурнів. Як це сьогодні актуально!

   При Хрущову, читаємо у книжці, у 1962 році Недригайлівський район було ліквідовано, а його частини віддано на об’єднання з Роменським та Лебединським районами. Тоді по всій країні зверху йшло укрупнення адміністративних одиниць. Чим все закінчилося – відомо. У 1964 році Хрущова зняли, а райони повернули назад. В тому числі і Недригайлівський район було відновлено на початку 1965 року.

   Історія, як відомо, має закономірність час від часу повторюватися.

   Нам дали шанс самим, тепер знизу, визначитися з конфігурацією місцевого самоврядування шляхом об’єднання громад. Місцеві еліти, на жаль, не домовилися між собою і територію поділили на удільні князівства.

   Розділяй і володарюй, - говорили древні.

   Наші стратеги-сучасники в цю настанову внесли невелику, але суттєву корективу: розділяй (начебто об’єднуючи) і володарюй.

  Ось під девізом об’єднання і розділили наш район на 4 – три ОТГ і кілька рад, які не приєдналися (тут, швидше справа не у небажанні громади об’єднуватися, а у небажанні голови та його оточення).

   А на сьогодні маємо таке: маленький за територією і населенням, слабенький економічно і завжди дотаційний Недригайлівський район поділили на чотири, і відтепер у нас замість одного – 4 райони.

   Залишилася районна адміністрація, яка фінансується з державного бюджету. А ОТГ існують на власні місцеві кошти. Чиновницький апарат зріс в рази. На його зарплату та утримання витрачаються тепер і в рази більші кошти. А їх спрямувати можна було б на школи, дитсадки, лікарні, клуби, дороги…

   Замість цього в районі діють кілька відділів освіти, культури, архітектури, фінансів і тому подібне. У кожному з них свої начальники і спеціалісти.

   Смішно, коли на 2-3 школи "вкалує" цілий відділ освіти, коли раніше районо опікувався 23 школами відразу.

   Ділити район, який проіснував у цих, чи майже цих межах, майже 80 років, де склалися зримі і незримі економічні, соціальні, культурні і чисто людські зв’язки, було стратегічною помилкою.

   В нашому районі мала б бути одна громада, яка б мала обласне підпорядкування і цілісним територіальним, майновим і людським комплексом увійшла б у майбутньому до якогось укрупненого району – Роменського чи Конотопського не має суттєвого значення.

   Фактично район було б збережено.

   І насамкінець – перші дзвіночки банкрутства громад уже лунають здалеку. Щомісяця грошей у їх казні меншає, обіцянки фінансового стимулювання ОТГ держава не виконує, бо в Києва і так росте бюджетна дірка, та ще й до Пенсійного фонду треба надавати рневідкладну допомогу.

   Податок з доходів фізичних осіб, який є одним з бюджетоутворюючих для ОТГ щодня міліє, бо робочих в районі місць меншає, люди, особливо молодого віку виїжджають на заробітки за адміністративні межі і за кордон.

   Позиція тих, хто розділив наш район, замість того, щоб зцементувати його в одну громаду, нагадує позицію якогось Людовіка: «Після нас – хоч потоп».